Справжній чоловік

Ніна тягла важкі сумки і з подивом думала, чому Михайло її не зустрів на зупинці. Зазвичай чоловік так і чинив, коли Ніна поверталася пізно зі зміни. А тут – нікого. Телефон теж не відповідає.

Подзвонила синам – Павлику і Ігорчику. Павлушка вже зовсім дорослий, 9 років пацану, а Ігорю сім, восени в школу збирається.

– Тато вдома?

– Ні, він чомусь з роботи все ще не прийшов. Ми сидимо одні.

Дивно все це було, але Ніна поки намагалася ні про що погане не думати. Мало що могло статися – телефон втратив, на роботі затримався. Зараз найголовніше для неї дістатися до будинку, хлопчаків нагодувати, у Павлика уроки перевірити і спати укласти їх.

Чоловік так і не з’явився і не передзвонив. Ніна вже готова була вранці бігти із заявою в поліцію, як ожив її телефон. Дивно, дзвонили з номера Михайла, а голос у трубці якоїсь жінки.

– Ти, це, коротше, Міша тепер буде жити зі мною. Можеш на розлучення сама подати, а хочеш – Мішаня сам це зробить.

Потім вихопив трубку чоловік і заторохтів, боявся, мабуть, що Ніна його буде перебивати:

– Ти, Ніно, гарна баба, але сама повинна розуміти, що сім’я і діти – це добре, а ось любов на все решту, це ще краще. Не боїсь, пацанів не кину. На аліменти не подавай, сам буду гроші їм приносити – і з основного місця роботи, і з халтур.

Потім, коли з трубки понеслися часті гудки, до Ніни став доходити сенс того, що відбувається. Їй давно говорили, що чоловік у неї наліво походжає, а вона не вірила. І навіть щасливу суперницю показували – продавщицю вокзальского магазину, Надьку. Ох, і наївна Ніна була, думала, що все одно вона з синами в Міші завжди буде на першому місці. А воно он як виявилося. . .

Міша слово своє стримав. Після розлучення, а розвели їх не з першого разу, суддя все умовляв подумати, діти ж у них, щомісяця рівно першого числа перекладав Пашці з Ігорьком забезпечення. Гроші приходили Ніні на картку. Сам на очі ні колишній дружині, ні дітям не показувався, навіть при зустрічі намагався на іншу сторону вулиці переходити. Ось Надька. Та у відкриту над жінкою насміхалася.

Одного разу Ніні з якоїсь потреби довелося відправитися в ту частину міста, де Надія в магазині торгувала. Та стояла на ганку своєї крамниці і з кимось розмовляла по телефону. А як побачила Ніну, з@блажила на всю вулицю:

– Подивіться-но на неї, л0хушка і є л0хушка. І правильно, що Мишко її кинув. Худа, замучена, дивитися страшно!

Загалом, щоб не терпіти такі знущання і не бачити задоволену усмішку і Наді, і її нинішнього полюбовничка, а її Нининого, колишнього чоловіка, Ніна зважилася на переїзд разом з дітьми. Благо, податися їм було куди. У сусідньому містечку стояла і чекала своєї години маленька одиничка – заповіт на користь Ніни від її рідної бездітної тітки. Жили там, правда, квартиранти, але їм довелося від воріт поворот дати.

Так Ніна разом з дітьми почала нове життя в прямому сенсі цього слова. Квартирка хоч і маленька, але в самому центрі. А до того затишна! А що ремонту повноцінного немає – не біда. А головне, що хорошого в квартирі було, так це спокійні сусіди і невелика ніша в кімнаті, куди Ніна поставила привезену з колишнього місця проживання ліжко. Хлопці ж ночували на розкладному дивані.

З роботою теж проблем не сталося. У відділі кадрів заводу, куди за протекцією влаштувала Ніну приятелька покійної тітки, як раз був потрібний фахівець.

Одне але. До роботи добиратися доводилося добиратися до чорта на кулички в тісній, переповненого пасажирами маршрутці. Єдиним плюсом було те, що Ніна їхала і дрімала, адже вставати доводилося ні світ ні зоря, хлопчаків годувати сніданком і в школу відправляти, а потім самій на службу трястися.

– Жінка, вам, мабуть, пора, – одного разу крізь сон почула Ніна. Вона, мабуть, так разоспалась, що не помітила, що маршрутка вже дісталася до кінцевої зупинки, всі пасажири вийшли, а її за плече трясе водій.

Так Ніна і познайомилася з Леонідом. Після того випадку вони почали вітатися, а потім чоловік наважився і запропонував Ніні зустрітися.

Виявилося, що вони ровесники, ось тільки Льоня ніколи не був одружений і досі жив з мамою. Доглядав він дуже красиво – з квітами, прогулянками по нічному місту, і навіть коли Ніна зізналася, що вона розлучена і сама виховує двох синів, Льоню це не відлякало.

– Я завжди хотів хлопчаків, а тут відразу двоє і вже майже дорослих.

Загалом, незабаром Леонід переїхав жити до Ніни. Спочатку все у них було добре, і навіть з хлопцями вони порозумілися. Але от тільки одного разу Ніна повернулася додому трохи раніше обіцяного і стала мимовільним свідком такої розмови:

– Я щось не зрозумів, – виговорював Павлику чоловік, – ви, виявляється, мене не поважаєте. Від вас ні доброго ранку, ні спокійної ночі не дочекаєшся, а вже про те, щоб називати мене «татом», я взагалі мовчу. Вчіться з рук геть погано. Хто, приміром, вчора трояк з російської приніс?

– Я вже його сьогодні виправив, – виправдовувався Павлик, – а тато у мене є рідний.

– Ах, ти грубити ще мені будеш!

Ніна вихором влетіла в кімнату і вчасно чоловік уже підняв руку, щоб ударити неслухняного хлопчиська.

– Збирай речі і вимітайся геть!

– Ну, і кого ти ще знайдеш, розлучена з доважком! – з усмішкою промовив Леонід.

– Я й шукати нікого не збираюся, але вже краще ніякого чоловіка в будинку, ніж такий!

Речей у Леоніда виявилося не так вже й багато, через десять хвилин від нього в квартирі і духу не залишилося.

Ніна сіла на табуретку і розплакалася. Вона оплакувала свою нещасну бабину частку і самотність, як раптом відчула, що з обох боків до неї притиснулися два маленьких тільця:

– Мамо, не плач, даремно дядько Льоня сказав, що у тебе немає чоловіка. А ми хто? Адже чоловіки теж, тільки ще маленькі?

– Звичайно, ви мої справжні і самі улюблені чоловіки на світі!

Сльози на щоках Ніни вмить висохли.

Дякую, що прочитали. Підтримайте канал лайками та підпискою.

З відкритих джерел